брязкати
БРЯ́ЗКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Те саме, що бряжча́ти 1.
Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці, пара по парі (Марко Вовчок);
Довго підступали до стола люди, довго брязкали п'ятаки на столі (І. Нечуй-Левицький);
Низенькі товстоногі коні, запряжені убогим хомутцем, тюпають, брязкають брязкальцями своїми (М. Грушевський);
У двориках за кам'яними стінами люди гупали ломами, брязкали лопатами, копаючи рови (В. Кучер);
І чути – у темряві брязкає зброя (М. Нагнибіда).
2. Те саме, що бре́нькати 2.
Дійсний осел не засяде грати на фортеп'яні [фортеп'яно], але кілько ж то двоногих ослів брязкає на фортеп'янах .. і загалом роблять такі роботи, котрих не вміють, до котрих би не повинні братися! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)