булка
БУ́ЛКА, и, ж.
1. Хліб з білого пшеничного борошна.
– Одному залюбки житній хліб, а другому – булку подавай (Панас Мирний);
Виходжу від нього та й іду через склепок із булками (Л. Мартович);
В залі першої-другої класи – буфет: дві-три сосиски, три-чотири булки (М. Хвильовий);
– Вам булку подати з маслом чи коржики? (Іван Ле);
Чого варті пишна булка або рум'яна паляниця (А. Дімаров).
2. діал. Дерев'яна куля; рід гри з такою кулею.
Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці.., в дучку булку заганяли (Є. Гребінка).
(1) Францу́зька (рідше міська́) бу́лка (бу́лочка) – невелика біла булка подовженої форми.
Приходить батько, обвантажений двома фабричними серпами, новою косою і ще якимись пакуночками. Володько дістає своє – велику, за три копійки, французьку булку (У. Самчук);
Крайнєв мазав дірчасті кружечки французької булки маслом (В. Собко);
Відразу в руках у неї, відкіля не візьмися, виявилася чашечка кави й апетитна міська булочка (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)