бунтарство
БУНТА́РСТВО, а, с.
Виявлення непокори, виступ проти пригнічення.
Пан староста зволять мене випитати тілько про ті незаконності і бунтарства, про які там стоїть у реляції (І. Франко);
// Непокірливість, схильність до бунту, протесту.
Може, тоді й запало вперше в його [Т. Шевченка] душу зернятко бунтарства, непокірливості лихій долі (О. Іваненко);
М. Семенко своїм безоглядним бунтарством у поезії спонукає до пошуків, до виразної індивідуалізації свого поетичного “я” (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)