бурлакувати
БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.).
Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (І. Нечуй-Левицький);
З тих пір я знову бурлакую, перебираючись з міста до міста (із журн.).
2. розм. Бути одиноким, несімейним.
– Ти б одружився, сину! .. Другі твоїх літ дітками любуються, а ти усе бурлакуєш! (Панас Мирний);
Сам собі їсти варить, сорочки пере... бурлакує старий причуда (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)