бурлакувати
БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.).
Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (Н.-Лев., II, 1956, 240).
2. Бути одиноким, несімейним.
— Ти б одружився, сину!..Другі твоїх літ дітками любуються, а ти есе бурлакуєш! (Мирний, II, 1954, 230);
Сам собі їсти варить, сорочки пере… бурлакує старий причуда (Вас., І, 1959, 140).
Словник української мови (СУМ-11)