бійниця
БІЙНИ́ЦЯ, і, ж.
Отвір для стрільби у стіні оборонної споруди, бронепоїзді і т. ін.
Стояло те дворище у степу проти міста і грізно дивилося на його [нього] своїми бійницями (Панас Мирний);
На тім місці височів кам'яний дім, фортеця з бійницями вікон і пишнотілою мансардою (В. Дрозд);
Місто оточували глибокий рів, земляний вал і міцні дубові стіни з баштами та бійницями (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)