бійниця
БІЙНИ́ЦЯ, і, ж. Отвір для стрільби у стіні оборонної споруди, бронепоїзді і т. ін.
Стояло те дворище у степу проти міста і грізно дивилося на його своїми бійницями (Мирний, IV, 1955, 15);
Будинок став фортецею, кожне вікно — бійницею (Бойч., Молодість, 1949, 49).
Словник української мови (СУМ-11)