везучий

ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е, розм.

1. Який добре везе (у 1 знач.).

Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Сл. Гр.).

2. Якому щастить.

– Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Ю. Шовкопляс);

Він – вдатливий, везучий, щасливчик долі, колись про таких казали, що їм сам чорт колиску гойдає (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. везучий — везу́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. везучий — -а, -е. 1》 Який добре везе. 2》 Якому щастить, таланить.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. везучий — див. щасливий  Словник синонімів Вусика
4. везучий — ЩАСЛИ́ВИЙ (якому сприяє щастя, успіх, удача, якому щастить), УДА́ЧЛИВИЙ, ВЕЗУ́ЧИЙ, ТАЛА́НЛИВИЙ розм. — Може, ми такі щасливі, що той клад знайдемо (Панас Мирний); (Пан Маркел:) Розумний (Кармелюк), хитрий, дужий..  Словник синонімів української мови
5. везучий — Везу́чий, -ча, -че; -зу́чі, -чих  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. везучий — ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Сл. Гр.). 2. Якому щастить. — Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Шовк., Інженери, 1956, 425).  Словник української мови в 11 томах
7. везучий — Везучий, -а, -е О лошади: хорошо везущій. Кобила хоч і шкапувата, та про те везуча. Нѣжин. у.  Словник української мови Грінченка