велич
ВЕ́ЛИЧ, і, ж.
1. Повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу.
Твоя, Господи, могутність, і сила, і велич, і вічність, і слава, і все на небесах та на землі! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Всі наші починання мусять бути великі розміром, глибокі думкою, відповідні до величі народу нашого (У. Самчук);
У післявоєнні роки Ю. Яновський основну увагу приділяв зображенню мирної праці, оспівував красу і велич людини-трудівника (з навч. літ.);
// Урочистість, пишнота.
Над цими дерев'яними городами, над звичною нетривалістю й тимчасовістю вознеслося рожеве кам'яне диво: небаченої величі й краси храм (П. Загребельний);
Золоті ворота вражали величчю і красою кожного, хто вперше бачив їх (В. Малик).
2. Гордовитість, поважність у зовнішньому вигляді, у манері триматися.
Підвівся [генерал-майор Павлов] назустріч колишньому унтер-офіцерові, але не за тим, щоб привітатися, а щоби показатися в усій генеральській величі: червона генеральська стрічка оперізувала груди й опасистий живіт (Ю. Хорунжий).
3. заст. Дуже великий, надзвичайних розмірів предмет.
Ліс у мене стародавній, добрий; дуби – велич усе (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)