верховий
ВЕРХОВИ́Й, а́, е́.
1. Стос. до верху (у 1 знач.); який міститься, перебуває, діє, водиться і т. ін. зверху, нагорі.
Верхове гілля того гаю витикалося з-за зеленої гори (І. Нечуй-Левицький);
Білі верхи, срібні стоги, сиві сіна верхові (В. Герасим'юк);
Потім зайшла мова про рибу верхову й сподову, невідну й сітну, озерну й болотяну (з мемуарної літ.);
Верхові болота розташовані серед пісків в улоговинах на межиріччях або на піщаних терасах, зрідка в притерасних частинах долинних боліт в умовах поганого мінерального живлення (з наук. літ.);
Розрізняють такі види лісових пожеж: наземні, або низові; верхові, або вершинні (з навч. літ.).
2. Пов'язаний із пересуванням верхи.
Коні бігли швидкою риссю; вершників, одвиклих од верхової їзди, трясло немилосердно (С. Тельнюк);
В мого батька була найкраща в світі школа верхової їзди (І. Білик).
3. Який їздить верхи.
І сидить він у сідлі, Наче добрі ковалі З тим конем його скували, Наче він увесь свій вік Верховий був чоловік (Л. Первомайський);
В Холодному Яру діє партизанський загін. Верховий лісовик – перший тут доказ (В. Шкляр);
// у знач. ім. верхови́й, во́го, ч. Вершник, наїзник.
– Запрягать коні!.. Розіслать верхових! (М. Коцюбинський);
Ось верховий проскаче – і прощайтесь, поки ще їдем по своїй землі (Л. Костенко).
4. Який міститься ближче до верхів'я ріки.
З верхового боку греблі вода утримується на вищому рівні (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)