верховий

ВЕРХОВИ́Й, а́, е́.

1. Стос. до верху (у 1 знач.); який міститься, перебуває, діє, водиться і т. ін. зверху, нагорі.

Верхове гілля того гаю витикалося з-за зеленої гори (І. Нечуй-Левицький);

Білі верхи, срібні стоги, сиві сіна верхові (В. Герасим'юк);

Потім зайшла мова про рибу верхову й сподову, невідну й сітну, озерну й болотяну (з мемуарної літ.);

Верхові болота розташовані серед пісків в улоговинах на межиріччях або на піщаних терасах, зрідка в притерасних частинах долинних боліт в умовах поганого мінерального живлення (з наук. літ.);

Розрізняють такі види лісових пожеж: наземні, або низові; верхові, або вершинні (з навч. літ.).

2. Пов'язаний із пересуванням верхи.

Коні бігли швидкою риссю; вершників, одвиклих од верхової їзди, трясло немилосердно (С. Тельнюк);

В мого батька була найкраща в світі школа верхової їзди (І. Білик).

3. Який їздить верхи.

І сидить він у сідлі, Наче добрі ковалі З тим конем його скували, Наче він увесь свій вік Верховий був чоловік (Л. Первомайський);

В Холодному Яру діє партизанський загін. Верховий лісовик – перший тут доказ (В. Шкляр);

// у знач. ім. верхови́й, во́го, ч. Вершник, наїзник.

– Запрягать коні!.. Розіслать верхових! (М. Коцюбинський);

Ось верховий проскаче – і прощайтесь, поки ще їдем по своїй землі (Л. Костенко).

4. Який міститься ближче до верхів'я ріки.

З верхового боку греблі вода утримується на вищому рівні (з наук. літ.).