вершницький
ВЕ́РШНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до вершника.
– Хай же, – говорять довкола, – Встане і йде собі геть від вершницьких місць у театрі Той, що достатки його не доходять законної міри (М. Зеров, пер. з тв. Ювенала);
Батько Сенеки – Луцій Анней Сенека (Старший) – нащадок заможного вершницького роду (із журн.).
2. Прикм. до ве́ршник.
Специфічним елементом вершницького спорядження козаків був шабельтас (з наук.-попул. літ.);
Солдати проголосили імператором Марка Опеллія Макріна, людину незнатного походження, яка дослужила до вершницького звання. Це був перший вершник, який став імператором (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)