вибавляти
ВИБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́БАВИТИ, влю, виш; мн. ви́бавлять; док.
1. кого і без прям. дод. Рятувати кого-небудь або допомагати комусь позбутися чогось неприємного.
Милостиня від смерті вибавляє, вона усякий гріх очищає (з публіц. літ.);
Вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (О. Кобилянська);
Я .. виїду знов у Крим на цілу зиму, якщо який нещасний случай [випадок] не вибавить мене від сього заслання (Леся Українка).
2. кого. Те саме, що ба́вити 1.
Анна, немов рибина на вiтрi, висушена та зав'ялена... та i як такою не будеш, коли сама мусиш орати i сiяти, косити.., бiгати вечорами до читальнi на Ступинi проповiдi, вибавляти внучат (Р. Федорів);
– Я його вибавив, виплекав, викохав, я його мови й молитви вчив (Б. Лепкий).
3. що. Виводити, знищувати.
Отаман завважив, що ні вітри, ні дощі не вибавили духу згарища (В. Шкляр);
Аби вибавити з тканини чи паперу парафінову пляму, треба пропрасувати її через кілька шарів пористого паперу гарячою праскою (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)