вигвинчений
ВИ́ГВИНЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ви́гвинтити.
Ключ глухо дзвякнув у дверях, мов капсуль, вигвинчений з гільзи снаряда (Л. Дмитерко);
Феня уважно розглядала вигвинчені свічки, підносила ліхтар до темних отворів (М. Циба).
Словник української мови (СУМ-20)