викажчик
ВИКА́ЖЧИК, а, ч., розм.
Те саме, що вика́зувач.
– Ти б, сину, мовчав. Дивись, он недалеко стоїть гуменний; він почує та ще й панові за це викаже. Це ж відомий на селі викажчик (І. Нечуй-Левицький);
Всі вони, від управителя до останнього козачка, повинні доносити мені на своїх товаришів. На кожен переступ, на кожне відхилення від обов'язків. Винний карається, а викажчик обдаровується (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)