викуваний
ВИ́КУВАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ви́кувати¹.
Меч, викуваний ще скіфськими майстрами, подарували музеєві археологи (із журн.);
Це був той дивний контакт, який виникає між справжніми друзями в роботі, єдність душ, викувана однаковим ставленням до життя, до товаришів, до подій (В. Собко);
* У порівн. Чорні стовбури тополь чорніли проти вогню, ніби викувані з заліза (І. Нечуй-Левицький);
// ви́кувано, безос. пред.
– Не плач, княгине! Ще не викувано того меча, що перетне нитку мого життя! (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)