викуваний
ВИ́КУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́кувати¹.
Це був той дивний контакт, який виникає між справжніми друзями в роботі, єдність душ, викувана однаковим ставленням до життя, до товаришів, до подій (Собко, Срібний корабель, 1961, 235);
*У порівн. Чорні стовбури тополь чорніли проти вогню, ніби викувані з заліза (Н.-Лев., II, 1956, 196).
Словник української мови (СУМ-11)