виламувати
ВИЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЛАМАТИ, аю, аєш, док., що.
1. Ламаючи, підривати, відокремлювати частину від цілого.
Іде [Зет] до скелі виламувати нову брилу (Леся Українка);
Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Остап Вишня);
Тріскалася обгоріла штукатурка, вітер виламував шматочки вапна (С. Журахович);
// Ламаючи, готувати для чого-небудь.
Хтось заскрипів хвірткою, затріщав тином, виламуючи патериці від озвірілих псів (Григорій Тютюнник);
Кожне шарудіння змушувало насторожуватись і міцніше стискувати сучкувату важку ломаку, яку виламав собі хлопець (О. Донченко);
// Зривати, збирати (звичайно качани кукурудзи).
Виламувати качани можна за допомогою комбайнів або вручну (з газ.);
// Натискуючи, вибивати, висаджувати (двері, вікно і т. ін.).
[Сидір:] Чорти його батька знає, як він виламав це вікно! (І. Карпенко-Карий);
Добриня наліг усім тілом, виламав двері, ступив у хижу (С. Скляренко);
// Пробиваючи, ламаючи що-небудь, робити отвір.
Наш танк проклав дорогу для піхоти, крізь дріт колючий виламав прохід (І. Гончаренко).
2. Переламувати, ламати (кістку ноги, руки і т. ін.).
Деякі з них [коней] застрявали між дерев і, несамовито б'ючись, виламували ноги (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)