вискотіння
ВИСКОТІ́ННЯ, я, с., розм.
Дія за знач. вискоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Від того реготу й вискотіння, від тупоту ніг, від близькості розпалених тіл – кров вогнем розливалася, бажання рвалися на волю (Г. Хоткевич);
З вискотінням, кувіканням і дурним хихотінням з-за кам'яної стіни з'явились із десяток гієн (Ю. Логвин);
Із перших же кроків у джунглях на тебе вивергається скрекіт цикад, щебетання дивовижних птахів і вискотіння макак (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)