височок
ВИСО́ЧОК, чка, ч.
Зменш.-пестл. до висо́к¹.
Дивилися на ту смужку чорну уподовж височка [покійниці] (Марко Вовчок);
Примаже [отець Василь] височки оливою, візьме парасоль у руки – ну прямо реготатися з нього (Г. Хоткевич);
І поруч внук, синок того солдата, І рана запеклася на височку (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)