вихитувати
ВИХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ХИТАТИ, аю, аєш, док.
1. що. Хитаючи, вивалювати, виставляти що-небудь.
– Тепер уже можна вихитувати камінчики по одному (Іван Ле);
Обережно, помалу натискаючи, вона вихитала вікно з луток так, що могла в щілину просунути руку спершу з одного боку, тоді з другого (Б. Грінченко).
2. тільки недок., що, чим, розм. Часто хитати; похитувати.
– Скільки ж труда вклали! – жалібно вихитував головою Йонька, оглядаючи розкішні валки скошеного сіна (Григорій Тютюнник);
Згинає, розгинає Лесь, вихитує вправо, вліво широку та білу – цілу ж довгу зиму сонця не бачила – спину, поправляє грядку свою, хапаючи до рук то мотику, то власної роботи граблі (І. Нижник).
Словник української мови (СУМ-20)