вихляння

ВИХЛЯ́ННЯ, я, с., розм.

Дія за знач. вихля́ти і вихля́тися.

Прихід Володі він [собака] зустрічав тепер веселим вихлянням хвоста (О. Донченко);

Сірко, не знати чого, враз озлився на свою поведенцію, на оце дратівливе вихляння зеленими потертими сап'янцями перед його носом (Ю. Мушкетик).

Значення в інших словниках

1. вихляння — вихля́ння іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. вихляння — -я, с., розм. Дія за знач. вихляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вихляння — ВИХЛЯ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. вихля́ти. Прихід Володі він [собака] зустрічав тепер веселим вихлянням хвоста (Донч., III, 1956, 327).  Словник української мови в 11 томах