внучатко
ВНУЧА́ТКО (ОНУЧА́ТКО, рідко УНУЧА́ТКО), а, с.
Зменш.-пестл. до внуча́.
А він онучаток своїх так уже жалує! (Ганна Барвінок);
Дожидала у хату невістки. Онучаток, неначе пташат (Я. Шпорта);
Внучатко, здавалося, принесло з собою у розлогий котедж колгоспного голови незвiдану, чужу у цих стiнах людську теплоту (Р. Федорів).
Словник української мови (СУМ-20)