внученя

ВНУЧЕНЯ́ (ОНУЧЕНЯ́, рідко УНУЧЕНЯ́), ня́ти, с.

Пестл. до внуча́.

Дід стоїть проти ікони, Рядом біле внученя (П. Грабовський);

Сільських дітей не так і багато, зате на літо навалюється тьма-тьмуща київських онученят (А. Крижанівський);

На базарі зустріла Нілочку Шевчук. Вона вже няньчить онученя (І. Жиленко);

На моє запитання: “Що сталось?” – внученя почало вибачатись, а сльози градом текли з очей (з газ.).

Значення в інших словниках

1. внученя — внученя́ іменник середнього роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внученя — (онученя, унученя), -яти, с. Зменш.-пестл. до внуча.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внученя — ВНУЧЕНЯ́ (ОНУЧЕНЯ́, рідко УНУЧЕНЯ́), я́ти, с. Зменш.-пестл. до внуча́. Дід стоїть проти ікони, Рядом біле внученя (Граб., І, 1959, 209).  Словник української мови в 11 томах