ворогування
ВОРОГУВА́ННЯ, я, с.
Ворожі стосунки між кимось, чимось, виявлення неприязні, ненависті до кого-, чого-небудь.
Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (М. Коцюбинський);
Нарожній завжди стривожений був гризнею, ворогуванням між селами (К. Гордієнко);
Сковорода махнув рукою, помовчав трохи й заговорив піднесено: – Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не повинно бути ворогування й розбрату (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)