вугол
ВУ́ГОЛ, гла́, ч., діал.
1. Ріг (у 4, 5 знач.).
З-за вугла двору по м'якому піскуватому шляху несподівано підкотила повозка й влетіла в двір (І. Нечуй-Левицький);
Із-за вугла вулиці виїжджають на баских конях музики (А. Чайковський);
Цілими годинами ходив він по вулиці, ховаючись поза вуглами домів (І. Франко);
Прикре непорозуміння скоїлось на тому вуглі стола, де .. сиділа Настя (О. Гончар).
2. Кут у хаті, квартирі і т. ін.
[Кіндрат Антонович:] Як увійде було [бакалійник] у лавку, зараз на всі чотири вугли перехреститься (М. Кропивницький);
Вздовж стін липові лавки, теж килимами понакривані, а в вуглі піч із кахлями, розмальованими в орли та в квіти (Б. Лепкий);
// перен. Місце народження кого-небудь; рідне місце.
– Не журися мною. Я житиму у Мангуші зі Стратоном. Як уже раз відірвешся від свого вугла, то під чужим мусиш здихати... (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)