відговорювати
ВІДГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, рідко ВІДГОВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док., розм.
1. кого. Те саме, що відмовля́ти 3.
– Хто ж і порадить сироту, – одказують старі козачки, – як не ми? Се б нам од Бога гріх був великий, коли б її не одговоряли од сього лиха (Марко Вовчок);
Я їх [письменників-початківців] ніколи не розчаровую, ніколи не одговорюю (П. Тичина);
Закінчивши піч, Байбал хотів перекласти й грубу. Ледве відговорили його (М. Сиротюк).
2. тільки док., рідко. Проговорити певний час.
Відговорити годину.
3. тільки док., рідко. Закінчити, перестати говорити.
* Образно. Здається, бачу: рвуться буйні трави, де вже відговорили всі струмки (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)