відмітати
ВІДМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. відмі́в, мела́, ло́; док., що.
1. Мести що-небудь від чогось.
– В нас сьогодні так, неначеб мало щось велике статися, – сказала одна з домашніх дівчат, відмітаючи сьогодні вже вдруге сніг з-під дому (О. Кобилянська);
* Образно. Виходив вже й Ілля Муромець. Та нічого з Цмоком не вдіяв він: як вихором листя осіннє, відмів подих потвори славного витязя (Н. Королева).
2. перен. Рішуче відмовлятися від чогось; відкида́ти (у 4 знач.).
Я відмітав усі найтривожніші здогади, та все одно не знаходив рівноваги (В. Шкляр);
Народе! Подвигам межі й кінця немає, Які являєш ти, відмівши тлін і прах (М. Рильський);
[Сторчак:] Важно, щоб він [Скидан] перестав бути щасливим .. Журба ще не піднесла нікого в світі й не зміцнила. Та ще коли поверх журби пустити клевету [наклеп]. [Гусак:] Одмете. [Сторчак:] Другу! Третю!.. Десяту!.. (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)