відштовхувати
ВІДШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДШТОВХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. від кого – чого і без дод. Штовхаючи, відкидати, відсувати; відпихати.
Іван недбайливо одштовхує його назад (Ю. Яновський);
Мати одв'язує човен і відштовхує його від берега (О. Донченко);
Від себе відштовхнув гонець По вінця повний поставець (М. Бажан).
2. перен. Відкидати, відмовлятися сприймати кого-, що-небудь.
Ми повинні бачити дар життя як милість, що дарована людині, як подавання руки, яку ми не повинні відштовхувати (з наук. літ.).
3. перен. Негативним ставленням до кого-небудь віддаляти від себе.
– Я розумію – ми розходимось, але в тому, що так сталося, я не винна. Я тільки хотіла б знати, чому ти, Сергію, відштовхуєш мене? (О. Гуреїв);
Зараз головне не відштовхнути дитину, не розвіяти того тонкого почуття довір'я і пошани, яке .. вже зародилося (Ю. Збанацький).
4. перен. Викликати в когось негативні почуття до себе (виглядом, поведінкою і т. ін.); відвертати від себе.
Його настирливість спочатку дратувала, відштовхувала, а потім дівчина почала відчувати до цього смаглявого чоловіка непереможну цікавість (О. Донченко);
Відштовхувала потворна, гидка зовнішність [лакея] (Ю. Смолич);
[Руфін:] Сяя думка мене б скоріш від нього відштовхнула (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)