відьма
ВІ́ДЬМА, и, ж.
1. За народним повір'ям – жінка, яка знається з нечистою силою і, як правило, завдає людям шкоди; чаклунка.
Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам... (Т. Шевченко);
Чого вона тільки не виробляла, ота родима відьма! Перекидалась у полотно, що біліло смерком попід лісом, повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком (М. Коцюбинський);
Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря .. і всякого іншого чортовиння (П. Козланюк).
2. лайл. Нечепурна, негарна або сварлива, зла жінка.
[Мати:] Ой, синоньку! Ой, що ж я набідилась з отею [отою] відьмою! (Леся Українка);
Саму б її засадити, .. відьму, в оце смердюче .. пекло (О. Гончар).
(1) Бі́ла ві́дьма, міф. – жінка, яка нібито звільняє людей від чаклунства.
Допомагає біла відьма спочатку тим, хто найменше потерпає від “прокляття” (із журн.).
◇ (2) Коното́пська ві́дьма – зла, примхлива, підступна жінка.
І як з її уст можуть зірватися такі шалені слова? Ох ці жінки! Всі вони пішли від конотопської відьми (М. Стельмах);
Полюва́ння на ві́дьом див. полюва́ння;
(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) ві́дьми вкра́ли – зовсім зник.
Хочеться йому [Чіпці] забутися, заснути; перевернувся він з боку на бік... Сон – як відьми вкрали!.. (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)