війнонька

ВІЙНО́НЬКА, и, ж., нар.-поет.

Зменш. до війна́.

“Їхав козак на війноньку, прощай, казав, дівчинонько” – тихо-тихо зазвучало у білій палаті (В. Собко);

Заломила [Танасиха] на грудях руки, закурликала тонким жалібним голосом: – Ой сину наш, синочку, та краще б ми тебе з війноньки виглядали, ніж у таку далеку путь виряджали (В. Шкляр);

– Добрий вечір, солдатику, чи далеко прямуєте? – Іду я, матінко, в полк до Будейовиць, – відповів Швейк, – до цісаря на війноньку (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

// ірон. Війна.

У Зімбабве вже ведуться локальні збройні конфлікти і найближчим часом там спалахне чимала війнонька (з Інтернету).

Значення в інших словниках

1. війнонька — війно́нька іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. війнонька — -и, ж., нар.-поет. Пестл. до війна.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. війнонька — ВІЙНО́НЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до війна́. Їхав стрілець на війноньку. Прощав свою дівчиноньку. (Пісні та романси.., II, 1956, 234).  Словник української мови в 11 томах
4. війнонька — Війна, -ни ж. Война. ум. війнонька, війночка.  Словник української мови Грінченка