віла
ВІ́ЛА, и, ж., рідко.
Те саме, що руса́лка.
– Я ж недарма віла-чарівниця – вмію гоїть всі юнацькі рани (Леся Українка);
З ликами й постатями богів спліталися гнучкі віли й берегині (П. Загребельний);
Хорвати й серби у своїх горах, заселених, як гадали, гірськими русалками – вілами, залишали для них на камінні яблука й виноград (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)