віла

РУСА́ЛКА (казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям), БЕРЕГИ́НЯ, НІ́МФА, НАЯ́ДА, МА́ВКА поет., ЛІСНА, ЛІСНИЦЯ розм., ВІ́ЛА поет., УНДИ́НА іст.; СИРЕ́НА (у грецькій міфології — морська німфа). Русалка з води виринає, Сідає край мене вона (Леся Українка); З ликами й постатями богів спліталися гнучкі віли й берегині (П. Загребельний); Край узбережжя затоки стоїть довголиста олива, А біля неї чудова тіниста печера, священний Захисток німф чарівних, що наядами їх називають (переклад Бориса Тена); Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки (Є. Гребінка); Здавалося, ось-ось вона (вода) розступиться й з неї вийде не українська русалка, а справжня закордонна ундина (О. Полторацький); — Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм нездоланним Кожну людину чарують, яка лиш до них підпливає (переклад Бориса Тена).

Значення в інших словниках

1. віла — ві́ла іменник жіночого роду, істота русалка рідко  Орфографічний словник української мови
2. віла — ВІЛА – ВІЛЛА Віла. Русалка. Не знайшов юнак з ким побрататись, не знайшов між хлопців побратимів, не знайшов межи дівчат посестри, а надибав вілу білу в горах (Леся Українка). Вілла. Розкішна дача за містом або будинок-особняк.  Літературне слововживання
3. віла — [в’іла] -лие, д. і м. -л'і (русалка)  Орфоепічний словник української мови
4. віла — -и, ж., рідко. Те саме, що русалка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. віла — ВІ́ЛА, и, ж., рідко. Те саме, що руса́лка. – Я ж недарма віла-чарівниця – вмію гоїть всі юнацькі рани (Леся Українка); З ликами й постатями богів спліталися гнучкі віли й берегині (П.  Словник української мови у 20 томах
6. Віла — Столиця і гол. порт Вануату, на острові Ефате; 19 тис. мшк.; фінансовий центр.  Універсальний словник-енциклопедія
7. віла — ВІ́ЛА, и, ж., рідко. Те саме, що руса́лка. — Я ж недарма віла-чарівниця — вмію гоїть всі юнацькі рани (Л. Укр., І, 1951, 392).  Словник української мови в 11 томах