віхолити
ВІ́ХОЛИТИ, ить, недок., рідко.
1. Піднімаючи сніг угору, крутити ним.
Різучий вітер крутив і віхолив по дорозі, жбурляв колючим снігом за шию (Ю. Збанацький);
// безос. Мете, крутить снігом.
Несамовито віхолило під вікнами. Мороз судомив груди, вищав на дорогах, душив рибу кригою, гнав дрібну звірину до селищ (М. Сиротюк);
Так віхолить, що берегів річки розгледіти з мосту не беруся (із журн.).
2. Розвіватися, майоріти.
Передав старшині вісім тисяч червінців золотом серед поля, де віхолив стяг його величності (Іван Ле);
// Крутити, махати чим-небудь.
Радісно віхолило [цуценя] оцупком – китичкою хвоста (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)