вічовий
ВІЧОВИ́Й, а́, е́, ВІЧЕ́ВИЙ, а, е.
Прикм. до ві́че.
Рівночасно з ослабленням тих зв'язків [між громадами] мусив іти й упадок вічевих, вільних порядків у самих громадах (І. Франко);
Вночі заволав несамовито вічовий дзвін біля Софії (А. Хижняк);
Затамувало віддих усе віче, стежило за князем, а той витримував урочистість миті, поклав руку на яблуко меча, вперся міцніше ногами в вершину вічового пагорба, гукнув голосно й дзвінко, помолоділим голосом (П. Загребельний);
Велику роль у суспільно-політичному житті окремих князівств продовжували відігравати вічові сходи (з наук. літ.);
Займаючи княжий стіл на заклик вічової громади, князі мусили складати з вічем певну умову, скріпляючи її присягою (з наук. літ.);
Вічова вежа.
Словник української мови (СУМ-20)