гайда
ГА́ЙДА¹, и, ж.
Одиниця земельного наділу общинників у ранньосередньовічній Англії.
Одна гайда являла собою величину оброблюваної земельної ділянки, достатньої для утримання сім'ї одного вільного селянина або однієї сім'ї (з наук. літ.);
Реальна площа гайди варіювалась залежно від регіону: так у Кембриджширі та, скоріш за все, у інших середньоанглійських областях звичайна гайда досягала 120 акрів орної землі, у той час як у Вілтширі та Дорсеті всього 40 (з наук. літ.).
ГА́ЙДА², и, ж.
Болгарський, сербський та польський музичний інструмент на зразок волинки.
Збіговисько й справді святкувало масницю. Всі були гарно вбрані, веселі й п'яні, десь гула невидима гайда (І. Білик).
ГА́ЙДА́, А́ЙДА́, виг., у знач. пред., розм.
Уживається як заклик, спонукання йти куди-небудь: ідіть, ходім.
– Айда в казарми! Айда в неволю! – Неначе крикне хто надо мною (Т. Шевченко);
– Ну, чого стоїш? Айда!.. (М. Коцюбинський);
– Ну, пересиділи? – гайда! Пора, товариство, в дорогу! (П. Тичина);
// Уживається для означення швидкого руху.
– Так слухай, погрузилися ото ми і гайда! (М. Чабанівський);
Сів на велосипед і гайда до села (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)