галасливий
ГАЛАСЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який галасує (у 1 знач.).
Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О. Копиленко);
На моріжку бігала голопуза дітлашня, галаслива та задерикувата (І. Білик);
// Сповнений галасу (у 1 знач.).
Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (З. Тулуб);
Ліворуч розлігся галасливий, завзятий, торговельний і брудний Поділ (В. Винниченко);
Шумні й галасливі вулиці столиці (В. Владко).
2. перен. Який викликає сенсацію; гучний.
Кому було потрібно, щоб він став ще й перед судом у такій галасливій справі? (Іван Ле);
У тридцяті роки XX ст. галасливі новаторські гасла футуристів і конструктивістів закликали позбавлятись ліричності як елементу провінційності (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)