галасливий
ГАЛАСЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який галасує (у 1 знач.).
Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (Коп., Подарунок, 1956, 34);
// Сповнений галасу (у 1 знач.).
Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 6);
Йому приснився галасливий базар (Донч., VI, 1957, 80).
2. перен. Який викликав сенсацію; гучний.
Кому було потрібно, щоб він став ще й перед судом у такій галасливій справі? (Ле, Міжгір’я, 1953, 337).
Словник української мови (СУМ-11)