гарячковий
ГАРЯЧКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до гарячки (у 1 знач.).
Плив [Максим] усе далі й далі в тяжкий сон, у гарячкове маячіння (І. Багряний);
// Характерний для людини в гарячці.
Дві грубі сльози сплинули по її обличчю, що палало гарячковим рум'янцем (І. Франко);
Гурт бійців виходить на галявину. Серед них – Мігель і Антоніо. Син і батько, змучені, обірвані, з блідими обличчями і запалими гарячковими очима (Ю. Бедзик).
2. перен. Хворобливо-збудливий, нервовий.
Такий же [Сергій Боровик] поривний і гарячковий, здатний у захваті наробити багато лиха, насамперед собі, прямолінійний і нестримний (В. Собко);
// Який свідчить про нервове збудження, напруження.
– Бігме, я нічого не винна, – швидко, з якимсь гарячковим поспіхом шептала Ганка (І. Франко);
Мозок горів, снував гарячкові образи, не спав, виснажував мене (В. Винниченко);
// Надто поспішний, квапливий.
Писалося нашвидку, бо вже мало лишилось вільного часу, – отож наслідки такої гарячкової праці й помітні в тих оповіданнях (М. Коцюбинський);
Наше гарячкове готування до бою могло здатися для необізнаної людини просто недоречним (Є. Доломан);
// Надто швидкий, стрімкий.
Вже при першому знайомстві з Сакієм читач довідується, що він дуже незадоволений гарячковим збагаченням батька (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)