глас
ГЛАС, у, ч., заст.
1. Голос (у 1 знач.).
Та чого ж це так у славному сотенному мiстечковi, у Конотопi, чого так стало тихо i смутно, що не чути нiякого нi вiд кого гласу? (Г. Квітка-Основ'яненко);
Аж ось учувсь йому знайомий глас. Він долинув крізь полум'я бурхливе... (М. Старицький);
Глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи (О. Ільченко).
2. рел.-церк. Назва ладу в церковній музиці, а також назва мотивів, що складають систему церковного співу.
– Я таки був при службі, – співав гласів, і піп мені не платив (Марко Вовчок);
В одній хвилі і коломийки задробить [наймит Василь], і думки затягне, і весільної, і .. гласів церковних (І. Франко);
Побачивши мене, о. Василь хитнув їй головою, пішов, наспівуючи глас (С. Васильченко).
◇ Го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (рідко в пусти́ні) див. го́лос;
(1) Тру́бний глас – за християнським віровченням – звук труби архангела в день Cтрашного суду.
Новий Завіт неоднократно звіщає про те, що наступить день, коли Ісус Христос при трубному гласі, з силою і славою великою повернеться на землю (з рел.-церк. літ.);
* Образно. Страшний крик, стенання, передсмертні благальні зойки – все зливалося в трубному гласі останньої біди (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)