глас
ГЛАС, у, ч., заст.
1. Голос (у 1 знач.).
Аж ось учувсь йому знайомий глас. Він долинув крізь полум’я бурхливе… (Стар., Вибр., 1959, 20);
Глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 142).
◊ Глас вопію́щого в пусти́ні, книжн. — про думки, поклики, що залишаються без відгуку, відповіді.
Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Мик., 11, 1957, 530).
2. мн. гла́си, ів, церк. Назва ладу в церковній музиці, а також назва мотивів, що складають систему церковного співу.
— Я таки був при службі, — співав гласів, і піп мені не платив (Вовчок, VI, 1956, 251);
В одній хвилі і коломийки задробить, і думки затягне, і весільної, і.. гласів церковних (Фр., 1, 1955, 59).
Словник української мови (СУМ-11)