глузливий

ГЛУЗЛИ́ВИЙ, а, е.

Який виражає глузування.

Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке (М. Коцюбинський);

Глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Я. Качура);

Дядько сiпонув вiжки, i вiз рушив далi пiд глузливими поглядами женцiв (Б. Антоненко-Давидович).

Значення в інших словниках

1. глузливий — глузли́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. глузливий — Глумливий, насмішкуватий, посмішливий; (тонко) іронічний.  Словник синонімів Караванського
3. глузливий — -а, -е. Який виражає глузування.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. глузливий — НАСМІ́ШКУВАТИЙ (який любить насміхатися), ГЛУЗЛИ́ВИЙ, СМІШКУВА́ТИЙ розм.; ІРОНІ́ЧНИЙ (схильний до іронії); ГЛУМЛИ́ВИЙ (який глумиться з кого-, чого-небудь); ЄХИ́ДНИЙ (схильний до злісної, в'їдливої іронії). Маруся..  Словник синонімів української мови
5. глузливий — Глузли́вий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. глузливий — ГЛУЗЛИ́ВИЙ, а, е. Який виражає глузування. Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке (Коцюб., II, 1955, 378); Глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Кач., II, 1958, 413).  Словник української мови в 11 томах
7. глузливий — Глузливий, -а, -е Насмѣшливый. Вона в мене добра й вірна жінка, тілько дуже жвава, жартлива й глузлива. Котл. МЧ. 471.  Словник української мови Грінченка