гном
ГНОМ, а, ч.
У давньому фольклорі германських і романських народів – дух у вигляді потворного бородатого карлика, що нібито живе в надрах землі та охороняє підземні скарби.
Он десь блиснув під горою світ: то печера освічена, там танцюють гноми (І. Нечуй-Левицький);
Галину нараз перенесено в химерний світ, але не з добрими феями й потішними гномами, а в той похмурий витвір людської фантазії, населений відьмами й перелесницями (Б. Антоненко-Давидович);
* У порівн. У травах коник, як зелений гном (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)