гопник
ГО́ПНИК, а, ч., жарг.
Перев. молода людина з напівкримінального міського середовища, що залякує інших людей та вимагає в них гроші або цінні речі; шахрай, грабіжник, хуліган.
Увечері на лавках біля під'їзду вмощувалися гопники, усі в спортивних костюмах та кепках, лузали насіння і принагідно “стріляли” сигарети у наляканих перехожих (із журн.);
Олена Петрівна не вірила, що її син – гопник, що це саме він із компанією погрожував, бив, грабував... (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)