гопник
(-а) ч.
1. крим. Злодій, грабіжник. БСРЖ, 134; СЖЗ, 31; ЯБМ, 1, 239.
2. мол.; несхвальн. Аґресивно налаштований підліток (молодик). <...> і жахнувся: червоне дівчисько, невинна тоненька пелюстка, мліло, а над нею бився від тваринного задоволення долілиць на великому камені, а над нею бився в хмільних конвульсіях бичого вигляду самозадоволений гопник (І. Андрусяк, Шарга). БСРЖ, 134; ПСУМС, 18.
Короткий словник жарґонної лексики української мови