городець

ГОРОДЕ́ЦЬ, дцю́, ч., іст.

Огороджене й укріплене поселення.

Козаки ставили собі для безпеки від Татар “городці й засіки чи .. січі” в придатних місцях (М. Грушевський);

Вони побудували городець в ім'я свого найстаршого брата і назвали його Київ (О. Воропай).

ГОРО́ДЕЦЬ, дця, ч.

Зменш.-пестл. до горо́д.

Ой, насаджу я в городці чотири фасолі. Коби-м тото обробила – було би доволі (з народної пісні);

Катерина засміялася, розшукала лопату й граблі і пішла перекопувати свій городець (Л. Первомайський);

У старої Степані був клапоть присадибної землі, який вона, завівши городець, ощадно розбила на грядки (Г. Колісник).

Значення в інших словниках

1. городець — горо́дець іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. городець — -дця, ч. Зменш.-пестл. до город.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. городець — див. Земля  Словник синонімів Вусика
4. городець — Горо́дець, горо́дця, -дцеві; -ро́дці, -дців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. городець — ГОРО́ДЕЦЬ, дця, ч. Зменш.-пестл. до горо́д. Катерина засміялася, розшукала лопату й граблі і пішла перекопувати свій городець (Перв., Материн.. хліб, 1960, 182).  Словник української мови в 11 томах
6. городець — Городець, -дця м. ум. отъ город.  Словник української мови Грінченка