гіллячка
ГІЛЛЯ́ЧКА, и, ж.
Зменш. до гілля́ка.
Горою цвіт синій і жовтий укривав кожду гіллячку дрібними човенцями в повздовжні рядочки (Л. Мартович);
Соломія вхопила за гіллячки, Остап придержав пліт – і обоє вискочили на берег, втомлені й мокрі (М. Коцюбинський);
Старий чолов'яга в приношеній свитині й одсунутій на потилицю шапці підгрібає до вогню гіллячки й веде далі якусь давнюю історію (Б. Антоненко-Давидович);
Шовковиці натрусилось, нападало, ногою ніде ступити, і на дереві кожна гіллячка обліплена плодами (О. Гончар);
Ніхто не йде. Ніхто сюди не мчить. Ані гіллячка не струсне росою (Л. Костенко);
* Образно. Вітряне дитинство зникло за горами, Ми ж були гіллячками, стали яворами! (А. Малишко);
* У порівн. Гірко, мамо ... О, гірко так, що й не переказать. Ти ж, як гіллячка, хижим вітром зламана, Ти, як одна нездержана сльоза (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)