квіточка
КВІ́ТОЧКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до кві́тка.
Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);
Уляна нічого їй не говорила, бо була рада вже тому, що вона .. ворушить граблями, а не збирає квіточки на луках (Григорій Тютюнник);
Часто у самотині він ходив лісом, замріяний, з квіточкою в зубах, і прислухався до лісових звуків (В. Нестайко);
Такі квіточки називаються жаб'ячим милом, вони зацвітають жовтеньким ранньої весни на луках поблизу річок та озер (В. Шкляр);
– Голубонько ж ти моя сизенька, квіточка... (О. Довженко);
* Образно. Його Настуня – бідолашна слабка квіточка, якій не вистачало бодай трохи світла й тепла (Г. Пагутяк);
* У порівн. – Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі (І. Нечуй-Левицький).
У кві́тку (квітки́, кві́точку, кві́ти) див. кві́тка.
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] кві́точка (кві́тка) – дуже гарна.
У хаті в неї, як у віночку: хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка (П. Куліш);
А дівчинка, справді, як та квіточка (Марко Вовчок);
(2) Це [ще] – квіточки́ – про те, що лише починає виявлятися, про початок чогось, перев. поганого, небажаного.
Тяжкі часи для неї ще попереду. Видно, це квіточки, а ягідки ще не дозріли... (Василь Шевчук);
– А про що “Останнє танго в Парижі”? – Про секс... – Та нічого там такого немає. Це – квіточки! У порівнянні з нинішнім кіно... (І. Роздобудько).
Словник української мови (СУМ-20)