квіття
КВІ́ТТЯ, я, с., збірн., поет.
Те саме, що кві́ти (див. квіт 1).
Тріпочуться, сиплються пелюстки білого квіття хризантем (Уляна Кравченко);
Киплять сади під снігом квіття (Б.-І. Антонич);
І люди серцем прояснялись.., ще й квіттям запашним вбирались в щасливі сонячнії дні (П. Тичина);
А що тут різного-прерізного квіття бриніло веснами й літами, а що тобі птаства всілякого (У. Самчук);
В сосновім лісі дичка зацвіла, Така собі колюча і мала, Яку раніш не помічали сосни, Розкрила раптом квіття медоносне (Д. Павличко);
* Образно. На могилах сумного минулого розцвітає пишне й пахуче квіття будучини (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)