кепсько
КЕ́ПСЬКО.
Присл. до ке́пський.
Час сушить навіть могутні дуби, й цей запорожець-велетень кепсько вже бачив і був зовсім глухий (А. Кащенко);
От жарти-жарти, а тим часом справді кепсько приходиться (М. Коцюбинський);
Гальма були кепсько відрегульовані (Л. Первомайський);
Господарі планети мали крила і, судячи з усього, чудово літали. Але ходили вони, мабуть, кепсько (І. Росоховатський);
// у знач. пред.
“Ще дощ буде, – подумав Денис. – Це кепсько: змерзнеш так, що й не висидиш” (Б. Грінченко);
Голодувати не доводилось, але кепсько було без сірників і без гасу (О. Донченко);
Грицько мовчить, і те мовчання загусає мені на серці тривогою. Ото попросив раз пити – і все. Мабуть, йому вельми кепсько (Є. Доломан).
Словник української мови (СУМ-20)